Водночас при проведенні державою науково-технічної політики виникає та розвивається ряд проблем, що значно послаблює, її ефективність, ускладнює досягнення рівноваги та збалансованості у функціонуванні національного ринку. До таких проблем належать: значна мілітаристська спрямованість такої діяльності буржуазної держави (у 1988 р. 80 % вартості контрактів укладалися з міністерством оборони та космічних досліджень); відсутність координаційних центрів, дублювання наукових досліджень, розпорошеність фінансових коштів, гостра нестача засобів цпц проведення НДДКР у ряді цивільних галузей промисловості, сільського господарства, несвоєчасна підготовка наукових кадрів, перенасичення військових НДДКР і їх низьке використання у цивільних галузях — все це призводить до поглиблення суперечностей між наукою та монополістичною власністю.
Важливим методом державно-монополістичного регулювання економіки є амортизаційна політика уряду. Держава проводить політику прискореної амортизації. Так у США у 1981 р законодавче впроваджено нові строки амортизаційного списання машин і обладнання (для транспортних засобів —3 роки, обладнання — 5 років, виробничих споруд і будов—15 років).
3 погляду нагромадження капіталу політика прискореної амортизації
означає зростання частки амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. У
США з 1950 по 1988 рік ця частка збільшилася з 2/5 до понад 4/5. Така
політика дає змогу корпораціям приховувати значну частину прибутків від
сплати податків, оскільки суми амортизаційних відрахувань не
оподатковуються. Хоча політика прискореної амортизації сприяє пожвавленню
процесу, вона за умов хронічної недовантаженості виробничих потужностей
прискорює надмірне нагромадження основного капіталу.
Кредитна система розвинутих країн капіталізму опосередковує весь процес суспільного виробництва та нагромадження капіталу. Елементами цієї політики є операція з державними цінними паперами на відкритому ринку, регулювання рівня банківського процента, пряме регулювання банківських резервів.
Основним елементом кредитної системи США є федеральна резервна система
(ФРС), яка виконує функції центрального банку. Посаду голови ради
управителів ФРС нерідко називають другою за важливістю (після президента)
державною посадою. До структури ФРС входять 12 федеральних резервних
банків, кожен з них виконує функції центрального банку у своєму окрузі. На
них припадає 75 % усіх банківських депозитів країни. Державі належить
Центральний банк, що має монопольне право на випуск банкнот і регулювання
грошового обігу. Рада управителів визначає норми резервів банків і ощадних
кас, затверджує зміни в обліковій ставці, федеральних резервних банків,
бере участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи тим самим
кількість грошей в обігу.
Так, коли Центральний банк скуповує частину цінних паперів (акцій,
облігацій і т. п.), одержані при цьому їх власниками гроші осідають у
банках і дають змогу збільшити надання кредитів. Щоб уникнути цього.
Центральний банк продає частину цінних паперів, заморожуючи використання
одержаних грошей. У жовтні 1987 р., коли курс акцій упав на 22,6 %, ФРС
значно збільшила масу грошей в обігу і тим послабила напругу у кредитній
системі. Як емісійний центр усієї країни, регулятор процентних ставок,
банківських резервів ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощадних
банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових
інститутів.
У 1979 р. ФРС перейшла до нових методів кредитно-гроціового
регулювання економіки- Боротьба з інфляцією, незважаючи на витрати на таку
політику, проголошена центром стратегії державного регулювання при
одночасному жорстокому контролі за зростанням грошової маси. У попередні
роки на перший план була висунута метадосягнення «повної зайнятості» та
стабілізації економічного циклу. Тому, незважаючи на глибоку кризу 1981—-
1982 рр., ставки процента для першокласних кредиторі» досягли 20.
Здійснення такої політики певною мірою зменшило» інфляцію (середній рівень цін у 1982—1985 рр. знизився на 6,6), але привело до значного підвищення процентних ставок, гальмувало економічне зростання. Високі процент-ні ставки стимулювали різке посилення припливу капіталів у США, перетворення країни на міжнародного боржника -Так у 1987 р. чиста зовнішня заборгованість США (різни-ця між обсягом зарубіжних активів і зобов'язаннями перед іноземними інвесторами) досягла 400 млрд. дол. Тому з послабленням інфляційних процесів, зростанням армії безробітних ФРС почала переходити до більш помірної кредитно-грошової .політики.
Банківська система США та інших країн Заходу регу — лює масштаби
надання кредитів. Комерційні банки части ну своїх активів (близько 20 %)
зобов'язані зберігать у вигляді касового резерву у Центральному банку.
Резерв-на норма за рішенням останнього може коливатись у невеликих межах.
За цих умов розширення кредиту, що надається комерційними банками,
відбувається залежно від величини приросту банківських пасивів, але повинно
перевищувати суму такого приросту більше ніж у 5 разів (оскільки комерційні
банки у вигляді касового резерву зберігають у Центральному банку 20 % своїх
активів. При підвищенні Центральним банком резервної норми банківські
обороти зменшуються, при її зменшенні вони зростають.
Розмір процента, за яким банки надають позичку своїм клієнтам,
залежить передусім від процента по кредитах ФРС, наданих останній
комерційними та іншими кредити-ми установами. Величина процентів по
кредитах ФРС є нижньою межею ефективності надання кредитів. Вона одержала
назву облікової ставки. Так у США у 1985 р. облікова ставка становила 7,5
%. Процент, за яким комерційні банки надають .позичку своїм клієнтам,
одержав назву комерційного. У цьому ж році банки надавали першокласним
клієнтам позички з розрахунку 9,5 %. Від співвідношення облікових і
комерційних ставок значною мірою залежать загальні масштаби як ринку
позичкових капіталів, так і грошового обігу. Встановлення високих
процентних ставок стримує темпи зростання інфляції.
Для оздоровлення кредитної системи в Україні, що, у свою чергу,
сприятиме подоланню інфляційних процесів, зміцненню стабільності грошової
системи, потрібен комплекс заходів. По-перше, слід визначити об'єктивну
межу кредиту, за якою він стимулює інфляцію, тобто усунути практику надання
кредитів, не забезпечених матеріальними цінностями. Винятком може стати
кредитна емісія під великий майбутній урожай, переробку
сільськогосподарської продукції, виробництво будматеріалів та інші
аналогічні практичні кроки. Водночас слід припинити кредитування
неефективного виробництва, різних нереальних проектів. Слід також підвищити
ефективність безготівкового обігу. По-друге, Держбанк (або Центральний
банк) повинен перетворитися на банк банків, управляти (регулювати) за
допомогою економічних важелів діяльністю всіх інших комерційних і
спеціальних банків (наприклад, кредитувати їхню діяльність і враховувати
векселі під процент), регулювати грошовий обіг і кредит, безготівковий обіг
(визначати загальну масу грошей, зберігати у себе частину касового резерву
банків) та ін. Потрібно усунути відомчу, галузеву розпорошеність, і
прив'язаність банків, інтегрувати всю мережу комерційних і спеціалізованих
банків в одну систему. По-третє, Центральний банк повинен бути виведений з-
під влади уряду, виконавчої влади та перейти у розпорядження лише
законодавчої влади. По-четверте, всі комерційні та інші спеціалізовані
банки повинні перейти на комерційні засади діяльності (самоокупність,
самофінансування та ін.), працювати прибуткове на основі вивчення
діяльності промислових підприємств, об'єктів їх кредитування, якості
продукції, що виробляється, з вигодою займатися купівлею-продажем грошових
коштів підприємств і населення і т. ін. Банки повинні, з одного боку,
стимулювати за допомогою процента вкладення населенням, підприємствами
вільних грошових коштів на різні строки, а з другого — стягуючи більш
високий банківський процент за кредит, змушувати підприємства ефективно
його використовувати, сприяти зниженню потреб у кредиті. Такі заходи слід
органічно пов'язувати з індексом цін, темпами інфляції. Виходячи з досвіду
комерційних та інших спеціалізованих банків у США, слід встановлювати норми
резервів для комерційних банків і ощадних кас, брати участь у купівлі-
продажу урядових цінних паперів та ін. По-четверте, необхідно створити
реальні передумови і поступово перейти до конвертованого карбованця. Заходи
щодо такого переходу збігаються із заходами, спрямованими на оздоровлення
грошової системи, послаблення інфляційних процесів. Це, передусім,
необхідність наситити товарами та послугами внутрішній ринок, оздоровити
кредитну, фінансову систему, домогтися конкурентоспроможності товарів на
зовнішніх ринках, рівноваги державного бюджету, здійснити реформу
ціноутворення, у результаті якої ціни повинні наблизитися до світових, і т.
ін. Специфічними умовами конвертованості карбованця є встановлення
рівноваги платіжного балансу, реального валютного курсу, формування
прогресивної податкової системи, відновлення всіх грошових функцій
карбованця всередині країни, створення валютного, фінансового ринків та ін.
По-п'яте, слід створювати нову мережу комерційних банків та інших
спеціалізованих закладів, формувати умови для їх конкуренції між собою.
Кожен банк, у свою чергу, має право створювати свої відділення, враховуючи
при цьому економічну доцільність.
Під впливом НТР відбуваються важливі структурні зміни в економіці
розвинутих капіталістичних країн. У США з 1960" до 1990 року частка
матеріального виробництва у ВВП зменшилась, а нематеріального зростала з
37,3 до 40,0 %. У ФРН ці показники відповідно становили 69,0 і 64,0 %;
31,0% і 36,0 %. Частка зайнятих у сфері матеріального виробництва США за
цей же період скоротилася з 43,3 до 28,0 %, а у сфері нематеріального
виробництва зросла з 56,7 до 72 %. За умов НТР відбувається глибоке
взаємопроникнення цих сфер. Це виявляється у створенні інформаційної
технології, виникненні й інтенсивному розвитку гігантських індустріально-
промислових комплексів, які забезпечують збирання, обробку, систематизацію
інформації та її передачу кінцевому споживачу. У таких комплексах
інформація, зв'язок і мікроелектроніка є невід'ємними складовими частинами
цілісної органічної системи. Одна з ланок цієї системи — створення широкої
мережі інформаційних пунктів вдома.
