Інтеграція України у світове господарство
Зміст
| | | |
| | | |
| |Вступ | |
| | | |
|1. | Методологічні аспекти формування інтеграційної стратегії | |
| |України | |
| | | |
|2. |Інтеграція України у світове господарство [1991-1997 рр.] | |
| | | |
| |Заключення | |
| | | |
| |Список літератури | |
Вступ
Унікальність переважаючої більшості країн колишнього СРСР полягає в тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної і політичної системи. У зв'язку з цим ним об'єктивно необхідні час і відповідні зусилля для національно-державної ідентифікації, створення ряду передумов ефективного включення їх в глобальні економічні структури і процеси. Крім того, після проголошення незалежності певний період ці країни були ізольовані від світогосподарських глобальних процесів і приречені на автаркичну замкненість і самодостатність.
Можна виділити три визначальних передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відвертість економіки. Головним в цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляціонізму до відвертості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямах: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України грає створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відвертості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробниче- технологічні глобальні процеси.
У Україні прийнятий ряд законів, що створюють номінальні можливості для
включення її економіки в світове господарство, в міжнародний розподіл
праці. Це, зокрема, закони «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про
режим іноземного інвестування», «Про спеціальні (вільних) економічні зони»
і інш. Тільки на початок 1997 р. було створено 3328 спільних підприємства,
на основі чого залучено біля 500 млн. дол. США прямих зарубіжних
інвестицій. Цей процес розвивається і далі. Є всі основи стверджувати, що в
Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні і інші передумови
для поступового включення її економіки в світогосподарські процеси і
структури.
1. Методологічні аспекти формування інтеграційної стратегії України
Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах
об’єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою
подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства,
до якої причинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих
СРСР й РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика й механізми
зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та
національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.
Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови (рис. 1).
Рис.1. Передумови інтеграції
Основні політико-правові передумови інтеграції:
-політичне визначення України;
-забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;
-безумовне виконання міжнародних зобов’язень, особливо в сфері прав людини;
-пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;
-формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.
Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:
-економічному та інституаційному забезпеченню суверенитету;
-оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;
-розробленню та реалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;
-оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
-запровадженню національної грошової одиниціз включенням її в систему міжнародних розрахунків;
-розв’язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розділу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.
До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:
-відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів україни;
-формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;
-розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.
Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з
-розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави; розвитком сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.
Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід ураховувати особливості
України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:
-відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенитету;
-нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;
-нерозвиненість ринкових відносин;
-інерція погіршення економічного стану;
-запас соціальної витримки населення, який виснажується.
Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:
-збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;
-розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;
-конкурентність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;
-негативний досвід Інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.
Інтеграція України в світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов’язаними шляхами:
-через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;
-через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтегрційні структури.
На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції (рис. 2).
Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонуючого зовнішнього середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.
Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко- технологічні, економічні,
Рис.2. Формування факторів інтеграції
екологічні і соціальні стандарти. Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з науково-технологичних, соціальних і особливо екологічних позицій. Назвемо найважливіші негативні характеристики структури економіки України:
-велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60 %), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки, і насамперед її базових галузей;
-диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни;
-незбалансованість галузевої структури промисловості з т.з. її
соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90 % формують важкі
галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30
%, тоді як у розвинутих країнах - 50-60 %).
Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:
-науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із
забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації.
Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних
паливно-сировинних ресурсів;
-підвищення рівні внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
-формування умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансової макростабілізації.
За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України, а також з урахування її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидною є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема (рис. 3).
На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації,
зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу з
кризового стану. Реальні можливості для країни поліпшити ситуацію і стати
на шлях поступової стабілізації й виходу з кризи, на думку вченого
Плотнікова О.[1], виокремлюються в таких напрямах:
1. За роки державної незалежності для України все ще вкрай актуальним є
розроблення й оприлюднення концепції реформування й розвитку економіки.
Розвиток держави не повинен грунтуватися на різноманітних виступах вищих
посадових осіб, які суперечать один одному і мають поточне кон’юнктурне, а
не стратегічне загальноекономічне значення. Така концепція повинна мати
чітко означені пріоритети, етапи й терміни реалізації, конкретні параметри
й завдання, спиратися на національні, регіональні й геополітичні реалії, що
склалися.