«летучих» капіталів. Найбільшу загрозу глобалізація становить для багатьох країн, що розвиваються, бо саме вони відчувають гостру нестачу людського капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей.
Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну низько - кваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торговельних витрат, страхування, рівня зарплати і доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база і водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей щодо їх забезпечення.
Отже, основними наслідками глобалізації в індустріально розвинутих країнах світу є такі. По-перше, змінюються підходи до розробки і здійснення торговельної, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної й податкової політики. По-третє, уряди натрапляють на труднощі електронного управління трансакціями, оскільки зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною територією дедалі послаблюється. По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі соціального добробуту, адже мобільність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства і стандарти праці.
Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багато- рівневої, ієрархічної системи.
Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною
взаємозалежністю країн і регіонів, переплетінням їхніх господарських
комплексів та економічних систем. Глобалізація на рівні окремої країни
характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка
зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсяг зарубіжних
інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз
глобалізації найкращим чином ілюструється співвідношенням обсягів
зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі,
відповідним показником у сфері інвестицій, а також коефіцієнтом
спеціалізації галузі, розрахованим на основі співвідношення національних і
міжнародних експортних квот галузі. Нарешті, глобалізація нарівні компанії
залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої
надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення
експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, пов'язаних з
ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевої робочої сили.
Ступінь глобалізації компанії не в останню чергу визначається такими
показниками, як міжнародне розосереджування надходжень від продажів та
головних активів, внутрішньофірмова торгівля та відповідні технологічні
трансфери.
Загальною передумовою глобалізації компаній є рівень використання комп'ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, збільшувати знання споживачів про іноземні товари. Кабельні системи в Єгропі й Азії дають змогу фірмам у численних країнах одночасно формувати регіональний, а іноді й глобальний попит. Завдяки глобальним комунікаційним мережам створюється можливість координувати виробництво і спільні цілі у світовому масштабі таким чином, що компанії виробляють у різних частинах світу один і той самий кінцевий продукт. Скорочення митних бар'єрів щодо інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, які не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Проглядається також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі.
Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.
Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й економічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури, скажімо, продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти припадає 37 % загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 %.
Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи:
• міжнародну науково-технічну сферу;
• систему міжнародного виробництва;
• світовий ринок і міжнародну торгівлю;
• міжнародну валютно-фінансову систему.
Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано
реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і
ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до
визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах
різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського
зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва.
Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а
кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в
4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих
країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття
та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5—3 роки. Згідно з
прогнозами, у ХХI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько
20 % працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси
інтелектуалізації виробництва і праці, зростатиме ефективність використання
всіх ресурсів. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно
утримують США, частка яких у продажу ліцензій — майже 2/3 світового обсягу.
Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і
Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також
Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни.
За 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє. Це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими в економічному відношенні країнами.
Широка міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін технологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу міжнародну науково- технологічну систему.
Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки
викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів:
міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної
інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут
проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних
(експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва
визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших
підсистемах світової економіки.
У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50 % матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки.
Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух
різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами
та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля. Про зростаюче
значення міжнародної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку
свідчать такі дані. У 1900 році обсяг світової торгівлі щодо світового
валового національного продукту (ВНП) становив 12 %, а в середині 80-х
років — уже 26 %. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової
торгівлі й світового виробництва в другій половині XX ст. показане в табл.
2.1.
Таблиця 2.1
Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового
виробництва, %
|Роки |Світовий експорт |Світове виробництво |
|1950—1956 |8,2 |5,2 |
|1957—1966 |7,7 |4,5 |
|1967—1976 |6,8 |4,5 |
|1977—1986 |3,8 |2,5 |
|1987—1994 |5,3 |2,8 |
|1995 |2,4 |2,3 |
|1996 |5,8 |3,0 |
|1997 |8,6 |2,5 |
|1998 |5,5 |3,2 |
|1999 |8,9 |3,3 |
Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зростання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу.
Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені
вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-
технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі
«наука—техніка—виробництво». Різко загострюється конкуренція на світових
ринках товарів і послуг, посилюються регіоналізація міжнародної торгівлі та
відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація
торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з метою
економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси
натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього
СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.
Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн. дол. Серед
найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія,
частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних
країн за обсягом експорту на душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія,
Швейцарія, Нідерланди.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
