За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80- х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.
Хвиля зливань та поглинень капіталів буквально захопила господарство
всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з
12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливань та
поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. В
Англії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986
р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. ф.ст.
Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжнародну арену. В
стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній
розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних
ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім
філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів
компаній різної національної приналежності. Американська фірма “Крайслер”
придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо
когьо”; компанія “Дженерал моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”.
Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купляють
підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших
галузей[6].
Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.
Більш реалістичною виглядає інша точка зору, яка стверджує, що
монополістичні утворення є закономірними. Англійський економіст Пігу, який
є одним з прихильників таких поглядів, наголошує на тому, що
“монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням
ринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт колись сформулював принцип
економічної вигоди, який не дає спокою підприємцям, а змушує їх постійно
шукати нових і нових можливостей до збільшення своїх прибутків. А якраз
однією з найбільш бажаних таких можливостей є досягнення монопольного
становища.
Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т.ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині ХІХ ст.
Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне велике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу. Так на початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (із загальної кількості близько 3 млн. усіх корпорацій Америки).
Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі
всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення монополістичних
тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто
спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу,
який написав книгу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у
1912 р. На теренах колишнього СРСР більше відома праця В.І. Леніна
“Імперіалізм як найвища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму,
узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обгрунтував
нові теоретичні положення. Проте перелом у економічному мисленні здійснили
праці, шо були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу
викладача економіки Кембріджського університету Джоан Робінсон “Економічна
теорія недосконалої конкуренції” та твір американця Едварда Чемберліна
“Монополістична конкуренція”. Як висловився історик економічної думки Б.
Селігмен, вони “вивели економістів із стану летаргічного сну” і навіть
здійснили “малу революцію” в економічній теорії (великою революцією
вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели
монополістичний характер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця
розробки західної економічной теорії монополії.
2. Форми монополій і наслідки монополізації економіки.
Сучасна економіна теорія розрізняє декілька видів монополістичних
станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія,
олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний
виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне
право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним
благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь
складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають.
На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни
зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний масштаб,
наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста
монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція,
одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д.
Для прикладу: в США 5% ВНП створюється в умовах, близьких до чистої
монополії.
Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніціпальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.
Монополія виникає там і тоді, коли бар’єри для входу в галузь важко
подолати. Держава створює офіційні бар’єри, видаючи патенти та ліцензії.
Згідно з патентним законодавством США, винахідник має виключне право
контролю над своїм винаходом на протязі 17 років. Патенти зіграли величезну
роль у розвитку таких компаній, як “XEROX”, “Eastman Kodak”, “International
Business Machine” (IBM), “SONY” і т.д. Вступ до галузі може бути істотно
обмежений і шляхом видачі ліцензій. В США підлягають ліцензуванню понад 500
професій (лікарі, таксисти, сажотруси та багато інших). Ліцензія може бути
надана як приватній фірмі, так і державній організації (класичний приклад —
історія горілчаної монополії в Росії).
Монополія може мати своєю основою виключне право на який-небудь ресурс
(наприклад, на природні фактори виробництва). Хрестоматійним прикладом
являється діяльність компанії “Де Бірс”, яка вже давно володіє найбагатшими
алмазними копальнями в Південній Африці і тому контролює від 80 до 85%
пропозиції на світовому ринку алмазів[7].
В наш час жорсткі дії, пов’язані з використанням монопольного становища, як і недобросовісна конкуренція в цілому, суворо заборонені в країнах з розвинутою ринковою економікою, хоча і зустрічаються на окраїні цивілізованого світу.
Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту.
Все вищесказане про чисту монополію стосується першого типу монополій.
Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт
рідкісності таких утворень.
Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних
фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці
(виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба,
передусім цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.
Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об’єднання — пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декількаразового прибутку.
Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання — призвело до появи більш стійких монополістичних об’єднань, які створювалися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу виникли перші, найпростіші із п’яти основних форм монополій —картелі та синдикати.
Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самотійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.
Синдикат — це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціально створену загальну збутову контору.
Більш складні форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне автомобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма монополістичних об’єднань, як трест.
