Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У наведеному роз'ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст кожного з п'яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме незаконна операція вчинена особою, необхідно чітко розмежовувати види незаконних валютних операцій між собою. У вироках судів досить часто не конкретизується вид вчиненої особою незаконної валютної операції, а просто констатується, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії одними судами кваліфікуються як незаконний обмін валютних цінностей, а іншими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки кожен вид незаконних валютних операцій, окрім використання валютних цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів) незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням плати за них теж валютними цінностями, купівлі (скуповування) валютних цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших валютних цінностей.
На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним засобом здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому що Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.
Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу
порушення правил про валютні операції: чи використанням валютних цінностей
як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продукції, робіт і послуг, чи
під використанням валютних цінностей як засобу платежу треба розуміти і
одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію,
надані послуги і виконану роботу. Від вирішення цього питання залежить, по-
перше, визнання суб'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного
правопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей
як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними
цінностями, або й особи, яка отримала плату валютними цінностями, і, по-
друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними
цінностями. До останнього ми повернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за
судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до останнього
часу вважалось, що суть валютних операцій відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході
права власності на валютні цінності, що пов'язане в усіх випадках з
виконанням об'єктивної сторони складу злочину не менше ніж двома особами,
поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних
цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести
відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.
На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адміністративного правопорушення особи, яка отримала валютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширюваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні валютні операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права власності не відбувається. Крім того, вирішення розглядуваного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями.
Tаким чином , оплата валютними цінностями «послуг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно- правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції.
Використання валютних цінностей як застави.
У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо . При заставі майно, в тому числі І валютні цінності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру.
Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави валютних цінностей взагалі не міститься і в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету передбачено, що індивідуальні ліцензії необхідно отримувати на використання як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей — іноземної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних цінностей, зокрема, монетарних металів, отримувати індивідуальну ліцензію, виходячи з положень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою забезпечується виконання зобов'язань, не пов'язаних з договором позики.
Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і валютного контролю» дає підстави для висновку, що валюта України і монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо використання валюти України і монетарних металів як засобу платежу, оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як засобу платежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іноземної валюти.
Чинним валютним законодавством не досить чітко, суперечливо вирішене
питання про юридичну природу використання валютних цінностей як застави. З
одного боку, під валютними операціями Декрет «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» розуміє, зокрема, операції, пов'язані з
переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що
здійснюються між резидентами у валюті України (абз. 2 п. 2 ст. 1
Декрету)(44). Буквальне тлумачення наведеного положення Декрету дає
підстави для висновку, начебто взагалі використання валютних цінностей як
застави не є валютною операцією, оскільки при заставі валютних. цінностей
вони залишаються власністю заставодавця і переходу права власності на них
не відбувається. З другого боку, в п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему
валютного регулювання і валютного контролю» використання іноземної валюти
як застави, називається як вид валютних операцій, що дає підстави для
остаточного висновку: використання іноземної валюти як застави є валютною
операцією, а використання як застави монетарних металів і валюти України,
не є валютною операцією( 45).
Як уже зазначалось. Верховний Суд України вважає, що під використанням валютних цінностей як застави необхідно розуміти як їх передачу, так і прийняття в рахунок забезпечення зобов'язань. На наш погляд, використанням валютних цінностей як застави є лише їх передача заставодавцем іншій особі в рахунок забезпечення якогось зобов'язання.
Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла
16-річного віку і незаконно вчинила будь-яку з дій, вказаних в диспозиції
ст. 80 КК.
З суб'єктивної сторони порушення правил про валютні операції може бути вчинене лише умисно. Мотиви і мета порушення правил про валютні операції для кваліфікації значення не мають.
Вчинення передбачених ст. 80 КК дій з необережності, наприклад,
внаслідок обману чи зловживання довір'ям з боку Іншої особи, складу злочину
не утворює. Пленум Верховного Суду в п. 10 своєї постанови від 18 квітня
1997 р. № 5 роз'яснив судам, що дії особи, яка отримала валютні цінності
шляхом обману чи зловживання довір'ям, удаючи, що має відповідну ліцензію
на вчинення певних операцій з валютними цінностями (для організації
туристичних подорожей, виїзду на роботу за кордон, навчання на курсах,
придбання товарів тощо), належить кваліфікувати за ст. 143 чи ст. 83 КК, а
особа, яка в такому випадку передала валютні цінності, вважаючи, що вони є
законним засобом платежу або застави, не повинна нести відповідальність за
ст. 80 КК(46).
Частиною 2 ст. 80 КК передбачена відповідальність за три кваліфікованих види складу злочину порушення правил про валютні операції: 1) вчинення порушення правил про валютні операції організованою групою; 2) вчинення порушення правил про валютні операції особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 80 КК; 3) вчинення порушення правил про валютні операції у великих розмірах(47).
Під великим розміром незаконної операції з валютними цінностями, згідно з приміткою до ст. 80 КК, розуміється валютна операція, вартість предмета якої перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
